І. В. Сухіна ГiПЕРАКТИВНА ДИТИНА

ЯКI ВОНИ — ГIПЕРАКТИВНI ДIТИ?

Якщо ви приходите в гості зі своєю дитиною і вона відразу починає поводитися так само, як і вдома, то це може бути приводом вважати її незакомплексованою і товариською. Але це може бути й тривожним сигналом, оскільки відсутність природного для малюка періоду адаптації до незнайомого середовища найчастіше є першим дзвінком гіперактивності.

Гіперактивність — це яскраво виражена перевага збудження над гальмуванням. Чому проявляється гіперактивність? У малят, особливо на першому році життя, процеси збудження у нервовій системі переважають над процесами гальмування. Це природне явище. Адже з віком у нервовій системі формується фізіологічна рівновага цих процесів і поведінка дитини, таким чином, набуває позитивних соціальних властивостей. Але іноді цього не відбувається. І тоді в дитини розвивається гіперактивний розлад з дефіцитом уваги (ГРДУ)

Згідно з сучасними міжнародними протоколами та протоколами Міністерства охорони здоров’я України, рекомендовано два основних методи допомоги дітям із ГРДУ: 1.Поведінкова терапія, яку застосовують батьки вдома, а також вихователі чи вчителі. 2.Медикаментозна терапія психостимулянтами. Ці два методи мають доказову ефективність і рекомендовані як основні форми допомоги дітям з ГРДУ. Медикаментозна терапія рекомендована не усім дітям із ГРДУ, лише при важких формах, та при формах помірної важкості, коли недостатній ефект від ефективності поведінкової терапії. При легких формах, зазвичай, вистачає поведінкових втручань.

ГIПЕРАКТИВНИЙ МАЛЮК

Ознаки синдрому дефіциту уваги з гіперактивністю можна виявити в дітей самого раннього віку. Буквально з перших днів життя в дитини може бути підвищений м’язовий тонус. Такі малята щосили намагаються звільнитися від пелюшок і важко вгамовуються, якщо їх туго сповити або надягти тісний одяг. Вони можуть з раннього дитинства страждати на часту немотивовану блювоту. Гіперактивні діти протягом усього першого року життя погано й мало сплять, особливо вночі. Важко засинають, легко збуджуються, голосно плачуть. Вони надзвичайно чутливі до всіх зовнішніх подразників: світла, шуму, холоду та ін

ГIПЕРАКТИВНА ДИТИНА ДОШКIЛЬНОГО ВIКУ Гіперактивність і проблеми з увагою стають найбільш помітними, коли дитина приходить в дитячий садок. Чому? Бо саме там маля вперше стикається з реальним життям і потрапляє в організовану ситуацію, у колектив, що живе за правилами, розпорядком, і від кожного члена такого колективу вже очікується достатня міра самоконтролю. Там треба вміти займатися однією справою, сидіти тихо, слухати вихователя, відповідати йому та багато чого іншого, чого наша дитина не просто не вміє, вона не може цього вміти. Вона не винна в цьому.

Прояв синдрому дефіциту уваги з гіперактивністю визначається трьома основними критеріями (симптомокомплексами). Це неуважність, гіперактивність та імпульсивність.

Що потрібно робити, аби малюк позбувся «надлишків» активності? Створити йому певні умови життя. Це спокійний психологічний мікроклімат у родині, чіткий режим дня (з обов’язковими прогулянками на свіжому повітрі). Потрібно і батькам налаштуватися на особистісні зміни. Якщо ви самі дуже емоційні та неврівноважені, постійно скрізь запізнюєтеся, квапитесь, зараз саме час починати працювати над собою. Ми більше не мчимо щодуху в садок, постійно кваплячи дитину, намагаємося якнайменше нервувати й рідше змінювати плани. Скажіть собі: «У нас має бути чіткий розпорядок дня» і намагайтеся самі стати більш організованими

ГIПЕРАКТИВНИЙ ШКОЛЯР Гіперактивні діти зазвичай погано пристосовуються до нової обстановки, нового колективу. Невротичні реакції можуть розвинутися й при вступі до школи, особливо в тих випадках, коли одразу немає контакту з педагогом. Недостатня концентрація уваги, непосидючість, часто створюють таким дітям репутацію порушників дисципліни. Постійні докори й зауваження педагога не досягають мети, викликаючи своєрідну захисну реакцію: дитина ніби вживається в амплуа «негативного персонажа». Це виражається в навмисній пустотливості, брутальності, агресивності. Надмірно рухливого учня радимо посадити на одну з перших парт, частіше викликати для відповіді й взагалі давати йому можливість «розрядитися». Наприклад, можна попросити його щось принести або подати вчителеві, допомогти зібрати щоденники, зошити, витерти дошку тощо. Це буде непомітно для однокласників і допоможе школяреві висидіти урок, не порушуючи дисципліни. Уважний педагог знайде безліч таких прийомів.

Гіперактивна дитина фізично не може тривалий час уважно слухати вчителя, спокійно сидіти й стримувати свої імпульси. Спочатку бажано забезпечити тренування тільки однієї функції. Наприклад, якщо ви хочете, щоб дитина була уважною, виконуючи завдання, спробуйте не робити зауважень через те, що вона крутиться і підхоплюється з місця. Отримавши дорікання, дитина якийсь час буде поводитися «добре», але вже не зможе зосередитися на завданні. Іншим разом у такій ситуації можна тренувати навичку посидючості й заохочувати школяра тільки за спокійну поведінку, не вимагаючи від нього на той момент особливої уважності. Якщо у дитини висока потреба в руховій активності, немає сенсу пригнічувати її. Краще дати можливість вихлюпнути енергію, дозволити побігати, погратися у дворі чи спортивному залі. Або інше: у процесі навчання, особливо спочатку, гіперактивній дитині дуже важко одночасно виконувати завдання й стежити за акуратністю. Тому на початку роботи педагог може знизити вимогливість до акуратності. Це дасть змогу сформувати у дитини відчуття успіху (а як наслідок — підвищити навчальну мотивацію). Дітям необхідно отримувати задоволення від виконання завдання, у них має підвищуватися самооцінка.

Як свідчить практика, допомога гіперактивним дітям може виявитися ефективною, і деякі з них згодом стають «гордістю» школи. А сприяти цьому може систематична організація взаємодії з ними відповідно до виділених напрямів: 1. Підвищення навчальної мотивації. 2. Застосування системи заохочень: використання нетрадиційних форм роботи (наприклад, можливість вибору домашнього завдання), навчання учнями молодших школярів, підвищення самооцінки учнів (завдання «Я — зірка»). 3. Організація навчального процесу з урахуванням психофізіологічних особливостей учнів: 9 зміна видів діяльності залежно від ступеня стомлюваності дитини; 9 реалізація рухової потреби дитини (виконання доручень учителя, що передбачають рухову активність: роздати зошити, витерти дошку); 9 зниження вимог до акуратності на перших етапах навчання; 9 виконання вправ на релаксацію й зняття м’язового напруження («Бійка», «Черепаха», масаж рук, пальчикові ігри); 9 чіткість та небагатослівність інструкцій учителя; 9 застосування мультисенсорних технік навчання; 9 перевірка знань — на початку уроку; 9 уникнення категоричних заборон.

Як поводитися в класі з дітьми, які страждають на гіперактивність? Рекомендації вчителям і батькам: Одна з основних проблем, з якою стикаються вчителі у класах, де є діти із синдромом гіперактивності і труднощами навчання, полягає в тому, що такі учні звичайно створюють центр перешкод. Вони бувають неуважні, відволікаються й відволікають інших дітей. У цьому списку ви знайдете кілька рекомендацій учителям, як впоратися з гіперактивними дітьми, щоб створити сприятливу атмосферу в класі. 1. Посадіть дитину на першу парту в центрі класу. Таким чином увагу учня буде більше спрямовано на вчителя, дитина зможе краще бачити й чути його. 2. Використовуйте якнайбільше наочних засобів навчання. Візуальний метод корисний для всіх учнів, він допомагає краще сконцентрувати увагу дітей і з труднощами, і без них. Наочні засоби цікавіше лекції, а вчителю буде легше викладати матеріал учням, які можуть краще зосередитись. 3. Завжди закривайте двері класу. Чим менше стороннього шуму чують гіперактивні діти, тим легше їм зосередити свою увагу на вчителі. 4. Батькам слід запропонувати вчителеві письмову інформацію про синдром гіперактивності або про труднощі навчання, які має дитина. Потрібно зауважити на тому, що цю інформацію необхідно уважно прочитати, а не просто переглянути. Такі відомості допоможуть вчителю краще впоратися з дитиною і запобігти «пожежам», які щодня доведеться гасити в класі. 5. Не ставтеся до дитини як до іншої й незвичайної. Варто давати їй ті самі завдання, що й іншим учням: навчальні, практичні та громадські. Створіть атмосферу «рівного серед рівних». Поясніть батькам, що треба звернути особливу увагу на виконання домашніх завдань. 6. Робота віч-на-віч із дитиною, наскільки це можливо, звісно, допоможе обом сторонам: учителеві — зрозуміти проблеми дитини, учневі — відчути, що вчителеві важливо, аби він все встиг. Це буде нелегко для обох сторін, але варто спробувати. 7. Діти мають право на шанобливе та ввічливе звертання. Вони не самі захотіли жити із синдромом гіперактивності або труднощами навчання — так само, як і діти, які носять окуляри. 8. Якщо дитина втрачає увагу й починає заважати — час доручити їй читати вголос частину навчального параграфа або завдання. 9. Допомагайте дітям знаходити в навчальному матеріалі ключові слова й виділяти їх яскравими маркерами. 10. Більше заохочуйте школяра. Негативні оцінки створюють атмосферу невдач і тільки підсилюють проблемну поведінку. 11. Створіть список правил, що їх учні повинні виконувати. Сформулюйте список у позитивній формі: що треба робити, а не те, чого робити не слід. Переконайтеся, що діти знають, якої поведінки від них очікують. 12. Заохочуйте роботу у групах, що змінюють учасників виконання завдання і взаємодію між учнями. Взаємодопо- 29 Гіперактивний школяр 28 мога й відчуття спільності в класі створить більш спокійну та сприятливу атмосферу серед дітей. 13. Завжди записуйте на дошці вказівки з виконання завдань. Залишайте вказівки на дошці до закінчення виконання завдань. Є учні, які не можуть самостійно записати або запам’ятати усні вказівки. 14. Повісьте у класі календар і відзначайте в ньому важливі дати, терміни й цілі. Спонукайте учнів вести свій календар і позначати в ньому те саме, що й у класному календарі. 15. Зв’язуйтеся з батьками для передачі позитивних оцінок. Створіть разом з батьками систему, що підтримає учня й послужить просуванню до загальних цілей.

ЗАГАЛЬНI РЕКОМЕНДАЦI.. I БАТЬКАМ ГIПЕРАКТИВНО.. I ДИТИНИ Варто ще раз нагадати, що до категорії гіперактивних можна віднести таких дітей, у яких після трьох років протягом не менше ніж півроку стійко зберігаються такі симптоми:

ü дитина неспритна, буває часто травмована;

ü дитина непосидюча, не може навіть короткий період усидіти або встояти на одному місці;

ü часто агресивна;

ü «перескакує» з одного заняття на інше, неуважна й жодну справу не доводить до кінця;

ü її важко заспокоїти;

ü завжди погано спить;

ü має низьку самооцінку;

ü все чіпає руками, плутається під ногами;

ü страждає на затримку мовлення або, навпаки, дуже балакуча;

ü має поганий апетит і відчуває постійну спрагу;

ü робить небезпечні вчинки, не усвідомлюючи наслідків;

ü не любить змін;

ü має проблеми зі здоров’ям, найчастіше це запалення вуха або постійні респіраторні захворювання, екзема, гастрит;

ü не може спокійно чекати своєї черги під час ігор і в різних ситуаціях, що вимагають дисципліни (заняття в школі, відвідування поліклініки, екскурсії тощо);

ü запитання не дослухує, часто відповідає, не замислюючись, перебиває;

ü не може стежити за своїми речами, часто їх губить (іграшки, олівці, книги тощо).

Фахівцями розроблена система своєрідної «швидкої допомоги» при роботі з гіперактивною дитиною. Ось головні її постулати. 9 Відволікти дитину від вередування. 9 Запропонувати альтернативу (іншу можливу на цей момент діяльність). 9 Поставити несподіване запитання. 9 Відреагувати несподіваним для дитини чином (пожартувати, повторити її дії). 9 Уникнути категоричної форми заборони. 9 Не покарати, а попросити (але не підлещуватися!). 9 Спочатку вислухати дитину (в іншому випадку вона не почує вас). 9 Автоматично, тими самими словами повторити багаторазово своє прохання (нейтральним тоном). 9 Сфотографувати дитину або підвести її до дзеркала в той момент, коли вона вередує. 9 Залишити в кімнаті одну (якщо це безпечно для її здоров’я). 9 Не наполягати на тому, щоб дитина будь-що вибачилась. 9 Не читати нотацій (дитина все одно їх не чує).

ДЕСЯТЬ КРОКIВ ПIСЛЯ ВСТАНОВЛЕННЯ ДIАГНОЗУ ГРДУ Крок 1 — обстеження дитини та встановлення діагнозу.

Крок 2 — потрібен план допомоги дитині та команда фахівців.

Крок 3 — пошук сучасної достовірної інформації.

Крок 4 — застосування принципів позитивного поведінкового керівництва вдома.

Крок 5 — співпраця з педагогами щодо освіти дитини.

Крок 6 — медикаментозне лікування.

Крок 7 — застосування інших, додаткових втручань в процесі вікового розвитку дитини

Крок 8 — розвивайте таланти та позитивні сторони вашої дитини.

Крок 9 — спілкування з іншими батьками дітей з ГРДУ.

Крок 10 — турбота про себе та всю сім’ю.